Війна ведеться на різних фронтах, одним з яких є сімейний. Кризи у звичному житті – це норма. В умовах війни ті ж кризи можуть мати непоправні наслідки.
Саме про кризи у час війни у рамках проекту ДивенСвіту «Твої рани – рани Церкви» о. Роман Демуш, заступник голови Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ спілкувався з психотерапевткою Вікторією Глушко.
Як навчитись чути одне одного у час воєнних випробувань?
Коли в сім‘ї відбуваються серйозні зміни, найчастіше це супроводжується кризою. Зараз усі ми переживаємо кризу, яка не може не мати впливу на сім‘ї. Бо відбулися непередбачені зміни, абсолютно не керовані – ми не знаємо, як буде далі. Як психотерапевт у праці з парами я бачу, що сьогоднішні реалії є справжнім випробуванням для подруж. Бо ми потребуємо особливої підтримки і нерідко не можемо її отримати від партнера.
Я би розділила усі кризи на дві групи: кризи тих сімей, які залишаються разом і тих, які віддалились одне від одного. Поговоримо про проблеми тих сімей, які залишились жити разом.
Щоби говорити про інструменти, які можуть допомогти у подоланні труднощів, слід насамперед окреслити механізм реагування на стрес. Умовно можна виділити три типи реакцій на стрес: перший варіант – битися, другий варіант – тікати, третій – завмерти. Людина, яка реагує за першим варіантом, має дуже багато агресії, роздратування, гніву, ненависті, таких сильних складних почуттів. Всі ці почуття наче адресні – вони спрямовані на агресора, однак висловити їх не вдається. Якщо людина може справитись з ними у якийсь спосіб – активною зайнятістю тощо – тоді це гаразд. Але часто буває, що людина не може впоратись і йде з цим додому. І тоді весь гнів адресується найближчим людям, бо вони поруч, з ними безпечно виражати свої почуття. І там, де ми мали би мати найбільшу підтримку, – виникає конфлікт, здебільшого через якусь дрібничку – сказані не в той момент слова чи не той вираз обличчя. Так гнів, немов потік води, просто знаходить собі вихід.
Інший тип реакції на стрес – бігти. Люди намагають якомога більше бути зайнятими. Часто наші неймовірні волонтери мають такий тип реакції – діяти, щоби впоратись зі стресом. І нарешті третя реакція – завмерти. Людина відчуває апатію, безсилля, їй хочеться сховатись кудись і не рухатись. І, власне, конфлікти виникають тоді, коли партнери у парі реагують по-різному: хтось кидається від одної зайнятості до іншої в той момент коли інший хоче просто залишитись в тиші. Або ж хтось приносить свій гнів і намагається його вилити на найближчих.
Слід розуміти, що всі ці наші рекції є нормальними і мають право на існування. Але якщо в партнерів вони різні, то буде відчуття, що ми не можемо знайти спільної мови. Рішення завжди треба знаходити у діалозі: я переживаю стрес так, мені потрібно те і те, а що потрібно тобі? Найважливіше розуміти, що якщо моя половинка переживає стрес по-іншому, то це не тому, що вона погана, а тому, що інша.
Однією із ознак кризи, яку ми переживаємо зараз, є схильність до радикальних суджень: або так, або ні. Це виправдано, коли йдеться про речі державного рівня і це дуже складно у повсякденних стосунках. Важливо помічати у собі схильність до категоричності – моя думка правильна, і лише моя. І зупиняти себе в цей момент -інша думка має право на існування. Категоричність майже завжди є фундаментом конфлікту.
Не менш важливо для того, щоби пережити кризу, вийти з конфлікту і врешті зберегти стосунки, помічати свій стан вцілому, змінивши фокус бачення із зовнішніх подій, які ми не в силах контролювати, на свій стан, який ми контролювати можемо.
Підготувала Тетяна Трачук
